Головна Новини спорту Володимир Трошкін: «НХЛ? Немає нічого нереального»

Володимир Трошкін: «НХЛ? Немає нічого нереального»

by Max

Сьогодні, 8 вересня, стартує регулярний чемпіонат у шведській хокейній лізі J20 Nationell, яку вважають найсильнішою молодіжною лігою Європи. Для нас майбутній турнір особливий. Адже в ньому вперше в історії зіграє український хокеїст. 19-річний донеччанин Володимир Трошкін, який у 2020-му став чемпіоном юнацьких Олімпійських ігор з хокею 3х3, за якийсь рік зробив вражаючий кар’єрний стрибок. Торік хлопець, який досі на клубному рівні виступав виключно в Україні, зумів закріпитися в молодіжній команді женевського «Серветта» у чемпіонаті Швейцарії. А зараз пішов іще вище і виступатиме в Nationell за клуб «Альмтуна». За словами самого Трошкіна, різниця між швейцарським і шведським чемпіонатами – вражаюча. На користь скандинавів, звісно.

Про те, як триває адаптація до хокею найвищої проби, які думки гравець має після спільних тренувань з першими номерами драфту НХЛ і про головних сьогоднішніх мотиваторів Трошкін розповів в ексклюзивному інтерв’ю Sport.ua.

– Мій перехід готувався доволі довго, – бере слово Володимир. – Вперше про J20 Nationell заговорили, коли в мене ще був чинний контракт з «Серветтом». На ту мить розглядав лише два варіанти продовження кар’єри: перехід у дорослий хокей або Nationell, найсильнішу молодіжну лігу Європи. На друге місце зазвичай ставлять фінську SM-sarja, де виступає наш Данило Трахт, на третє – швейцарську U20 Elit, де я був у попередньому сезоні. Знав, що українців у Nationell не було ніколи, що пробитися туди дуже важко. З травня спілкувався з багатьма агентами, з різних європейських країн. Важливо також розуміти, що в топ-чемпіонатах немає Overage, коли в лізі U20 можуть виступати хокеїсти, які за віком вже не підходять. У Nationell цьогоріч допускаються лише гравці 2004 і 2005 років народження і молодші. Тому шведи підпускають у свої команди вихованців клубних академій, 17-18-річних. Легіонерам туди пробитися вдвічі важче, ніж місцевим.

У підсумку жоден агент допомогти мені не зміг. Врешті, почав контактувати з менеджерами і тренерами команд Nationell самостійно. Один з менеджерів запросив мене на перегляд в «Альмтуну». Вирушив у Швецію 7 серпня. Коли вперше вийшов тут на лід, був збентежений. Хокею такого рівня я ще не бачив ніколи. Точніше, не очікував, що хлопці 2004-2005 років народження можуть бути настільки швидкими. Вразила швидкість і якість передач. Перших два тренування катався зовсім розгубленим. Звикав до нових реалій.

Навіть у порівнянні з Швейцарією різниця неймовірна. В «Серветті» мав набагато більше часу на роздуми. У Швеції, щойно отримуєш шайбу, вже мусиш розуміти, куди її другим рухом віддасиш. Затримаєшся – суперники миттєво на тебе сідають, пресингують. Зіграв три товариських матчі і був вражений, наскільки тут інтенсивний рух на майданчику. Тренери тут сповідують таку систему, за якої оборонці ніколи не стоять, постійно катаються, змінюються місцями з нападниками. Усі п’ять гравців у зоні атаки ніколи не зупиняються. Це – разюча відмінність і від українського, і від європейського хокею загалом. Не дарма з Nationell зазвичай обирають найбільше серед європейських ліг гравців на драфті НХЛ.

– На сьогодні адаптація ще триває чи вже завершилася?

– Вже адаптувався. Тиждень був на перегляді. В цьому відрізку думки, що не проб’юся, не витримаю, не візьмуть, крутилися в голові постійно. Намагався оцінювати себе об’єктивно. Коли торік приїхав у Швейцарію, вже на другий день мав відчуття, що залишуся. Тут – постійні сумніви. У цей непростий період мені дуже допоміг Сергій Бабинець, якого я знаю найперше як менеджера молодіжних збірних України. Потрапивши у Швецію, постійно був на зв’язку як з Сергієм Володимировичем, так і з тренером молодіжної збірної Олександром Бобкіним. Олександр Васильович теж заспокоював. Казав, щоб вірив у себе. Але Бабинець знайшов такі слова, які зачепили до глибини душі. Це слова досвідченого хокеїста, який відчув ситуацію найкраще. Після нашої розмови повірив у себе. Не буду вдаватися в деталі, бо не все сказане доречно переповідати, але Бабинець говорив, що я все вмію, просто треба розслабитися і отримувати задоволення від того, що тренуюся з хлопцями з найсильнішої ліги Європи. Для мене та розмова стала поштовхом. Після того все в мене пішло якнайкраще.

Також, звісно, мушу подякувати Віталієві Литвиненку, який допоміг підготуватися фізично, прописавши мені влітку дистанційно тренування в залі і на землі. З Віталієм Івановичем ми були на постійному зв’язку. Також вдячний мамі і всім своїм близьким. Вони моя найбільша підтримка.

– Бабинець і Литвиненко – знаменитості для українського хокею. У Швеції, можливо, доводиться перетинатися з зірками хокею світового?

– Поки в «Альмтуні» такого не було. З дорослої команди, яка виступає в другому дивізіоні чемпіонату Швеції, гравців поки не вивчив. То з їх топ-дивізіону, SHL, знаю багато хокеїстів. В Женеві навіть мав змогу тренуватися з Лінусом Умарком, який цьогоріч виступатиме за «Лулео». А також з Генріком Тьоммернесом, який гратиме за «Фрелунду».

– Володимире, гадаєте, при перемовинах з клубами із топ-чемпіонатів вам допомагає статус чемпіона юнацьких Олімпійських ігор?

– Думаю, мені допомагає не статус, а здобуті під час тієї Олімпіади знайомства. З того часу в мене з’явилося чимало дуже корисних контактів. Також важливо, що багато хокеїстів, які виступали на тій Олімпіаді, зараз грають у Nationell. Зокрема з моєї команди за «Мору» виступає норвежець Патрік Дален.

– Давайте повернемося до вашого швейцарського досвіду в «Серветті». Наскільки задоволені собою і командою?

– Для мене то був дуже гарний досвід. Це був мій перший досвід у Європі. І відразу – в такій сильній лізі. Думаю, без виступів у Швейцарії в мене б не було шансів переїхати у Швецію. У «Серветті» відчув, що таке грати зі своїми ровесниками. В Україні такої можливості, по суті, не було, бо до війни грав вже за дорослу команду «Білого Барса». В Швейцарії вперше відчув, що гравці мого віку можуть грати зі мною на рівних. Хтось кращий, хтось приблизно такий, як я. Але це те, чого не було в Україні. Також у «Серветті» в мене були дуже сильні тренери: головний – американець Ерік Вальскі, асистент – фін Марко Пікала. Марко, до слова, сильно допоміг мені влітку з пошуком нової команди. Він особисто розмовляв про мене з багатьма тренерами і менеджерами з Фінляндії і Швеції.

– Ви вже сказали, що з Nationell обирається найбільше гравців на драфті НХЛ. Маєте амбіції туди потрапити?

– До трай-ауту я готувався у Словаччині, де живе моя мама. Там мав лід впродовж усього літа. Тренувався з Шимоном Нємєцом (обраний на драфті НХЛ-2022 під №2 – авт.) і Філіпом Мешаром (26-й номер драфту НХЛ-2022 – авт.). Вони – 2004 року народження, так само, як я. Можу сказати, що люди, обрані в першому раунді драфту, не надто мене вразили. Той же Нємєц дуже сильний, але не сказав би, що мегакласний гравець. Мешар – технічний нападник, з ручками. Яким і повинен бути сучасний форвард. Але, потренувавшись з цими хлопцями, переконався, що в житті можливо все. Подивимося, як складеться моя кар’єра після потрапляння в Nationell.

– Задоволені тим, як облаштований у Швеції ваш побут?

– Живеться комфортно. Але найбільше тішать умови тренувального процесу. По два рази на день працюю на льоду і на землі. Практично весь мій час зайнятий тренуваннями. Просинаюся зранку, тренуюся спершу в залі, потім на льоду, приходжу додому, сплю, ввечері – командне тренування на льоду, а потім знову земля.

Найкраще, що тут дуже багато вільного льоду. Його тут називають «екстраайс». На нього можна ходити, а можна пропускати. На нашій базі три льодових арени. Мене дуже здивувало, що, скажімо, під час ранкового тренування оборонці йдуть на одну льодову арену, а нападники – на іншу. Ми звикли, що зазвичай оборонці на одній стороні майданчика, нападники – на іншій. Тут все інакше. При цьому з оборонцями і нападниками працюють окремі тренери. Захисники приділяють велику увагу катанню і передачам. Доходить до того, що стаємо одне навпроти одного на синій лінії і відпрацьовуємо сильні передачі. Те, що ми тренуємо в дитинстві, шведи відпрацьовують навіть на такому рівні. Постійно. Тому вони в контексті передач, може, найкращі в світі. Щойно сюди приїхав, відразу звернув увагу, що всі паси йдуть чітко в ключку. Якщо ти не приймаєш, то не передача погана, а ти погано прийняв.

– Досвід Данила Трахта, який рік тому був чемпіоном Фінляндії серед молоді, показує, що перебуваючи в такій лізі, у вас суттєво збільшилися шанси на те, щоб потрапити на олівець тренерам національної збірної України…

– Мені б цього хотілося. Зараз трансляції всіх матчів у вільному доступі. Думаю, тренери все контролюють. Буду працювати, щоб мене помітили. І в Україні, тренери національної збірної, і тут, тренери дорослої команди. Це для мене мета.

– Наразі ваш досвід виступів за Україну складається з юнацького і молодіжного чемпіонатів світу в дивізіоні 1В у 2022 році. Обидва турніри Україна завершила другою. Та якщо збірній U18 це місце таки дозволило піднятися в дивізіон 1А, то команда U20 залишилася в третьому за силами ешелоні світового хокею. Вкотре поступившись Японії. На ваш погляд, чому ми програємо японцям на всіх рівнях, від юнацької до національної збірних?

– На юнацькому чемпіонаті світу ми теж поступилися угорцям і не знали, що в підсумку підіймемося у дивізіон 1А (українці підвищилися за рахунок дискваліфікації росії і білорусі – авт.). Певен, що ми могли переграти і угорців на одному чемпіонаті, і японців на іншому. Але не пощастило. Мабуть, так і мало бути. Маємо над чим працювати. Ті ж японці багато в чому схожі на шведів. У тому розумінні, що грають на незвично високих для нас швидкостях. Звісно, я трохи перебільшую, бо шведи для мене – як еталон у хокеї. У мене навіть улюблений гравець – швед Расмус Далін з «Баффало Сейбрз». Катання і якість передач у виконанні шведів вражають. У них це в крові. У Швеції стоячий хокей відсутній як явище, вони завжди в русі. Японці намагаються грати так само. Тільки якість гри і швидкості, звісно, трохи нижчі. Але ми знаємо, до чого прагнути. Цьогоріч у Словенії просто зобов’язані ставати першими на чемпіонаті світу U20.

– І на завершення хотілося б запитати, чи знаєте ви найвідомішого Володимира Трошкіна українського спорту?

– Знаю. Знаменитий футболіст київського «Динамо». На жаль, вже помер. Теж з Донецької області, як і я.

– Це я до того, що хочеться вірити, що мій нинішній співрозмовник з часом теж стане не менш відомим і що нинішній перехід у Швецію йому в цьому посприяє.

– Дякую. Буду старатися.

Новини по темі